Увічливість і міжкультурна комунікація

Abstract

У статті описано категорію ввічливості з погляду міжнародної комунікації. Доведено, що ввічливість – це комунікативно-прагматична категорія, покликана регулювати процес спілкування й сприяти формуванню гармонійних, доброзичливих та паритетних взаємин за допомогою конкретних мовних одиниць, зокрема граматичних індикаторів звернення. З’ясовано, що в розрізненні позитивної й негативної ввічливості суттєву роль відіграє поняття дистанції. Описано комунікативно-прагматичний потенціал мовних засобів (граматичних індикаторів звернення) вираження категорії ввічливості та механізм вербалізації стратегій позитивної й негативної ввічливості на тлі порушення чи дотримання соціальної дистанції. Розкрито роль категорії ввічливості в процесі спілкування та її лінгвопрагматичні ознаки. З’ясовано й описано особливості комунікативно-прагматичної категорії ввічливості. Установлено, що ввічливість реалізується через складну систему стратегій і тактик, спрямованих на досягнення ефективного спілкування. Окреслено національно-культурну специфіку категорії ввічливості. Звернено увагу на те, що розуміння ввічливості в різних етнокультурних спільнотах неоднакове й ці відмінності знаходять своє відображення в мові та мовленні. Пріоритетним у статті є аналіз моделі української ввічливості та її засад. Важливою ознакою національного маркування ввічливості є вибір шкали аналізу: абсолютної (семантичної) і відносної (прагматичної), де перша стосується мовного рівня, а друга – комунікативного. Граматичні індикатори звернення в системі мовного етикету характеризуються виразною національно-культурною специфікою, їх знання є важливим елементом комунікативної компетентності носіїв різних культур і є умовою успішного міжкультурного спілкування. Автор зазначає, що національно-культурні фактори мають значний вплив на елементи коду мови, а також на перебіг комунікації.