Економетричний аналіз національної економіки в умовах стратегічного розвитку регіонів України

Abstract

У науковій статті розглянуті передумови виникнення світового стратегічного планування розвитку регіонів та формування цілей сталого розвитку в Європі та Україні. Проаналізовано результати реалізації першого етапу стратегії сталого розвитку “Україна–2020”. Визначено позитивні зміни фінансовоекономічних показників у процесі великих реформ країни та зазначено фактори невдалої реалізації досягнення цілей сталого розвитку. Виокремлено цілі сталого розвитку, що мають статус вірогідного виконання, позитивної динаміки та ті, які майже не досяжні. За даними моніторингового звіту 2020 року визначено, що з поточною моделлю управління 4 із 17 поставлених цілей можна досягти. На основі статистичних даних досліджено та проаналізовано результати виконання місцевих бюджетів. Визначено, що з початку великих реформ в Україні з 2015 року частка місцевих бюджетів зросла з показників 22-25% до 30-45% в середньому, а рівень дотацій скоротився на 11%. Результати аналізу показників видатків зведеного бюджету дозволяють стверджувати про зростання фінансування освіти за рахунок місцевого бюджету, а у сфері охорони здоров’я навпаки активніше фінансування з державного бюджету. За допомогою економетричної моделі обгрунтовано фактори впливу на утворення загальнонаціональних місцевих бюджетів. Для дослідження взято найбільші статті надходжень, а саме: податкові та неподаткові надходження та статті витрат – освіта, охорона здоров’я, державне управління. Факторами слугували показники завдань із 17 цілей сталого розвитку. Визначено, які фактори мають найвищий показник кореляції, та взаємозалежні фактори. Аргументовано, що найвпливовішим фактором майже в усіх зазначених статтях надходжень і видатків місцевого бюджету є рівень номінальної заробітної плати, отже рівень життя населення відіграє вагому роль у розвитку регіонів та країни в цілому. Незважаючи на те, що після реформ в Україні відбулися певні позитивні зміни, не всі цілі сталого розвитку на сьогодні можливо досягти. Саме тому потребує вдосконалення модель стратегічного планування, що враховує ризики внутрішніх та зовнішніх загроз сьогодення.