Politeness as a language category = Увічливість як мовна категорія

Abstract

The article analyzes politeness as a complex system of communication strategies aimed at achieving harmonious, effective and conflict-free communication, which is a regulator of communicative behavior of interactants. These strategies determine the choice of means of verbal and nonverbal communication. As a result of clearly defined methods and techniques of object cognition in terms of the theory of linguistic communication and pragmalinguistics, an attempt to describe politeness as a linguistic category based on the structure of the communicative act is made. Attention to the scientific research, which serves as a conceptual basis for a comprehensive, thorough study of the linguistic manifestation of courtesy and features of implementation of its strategies, is paid. It is proved that the use of verbal means of expressing politeness is determined by the pragmatic parameters: who speaks, to whom, for what purpose, how, under what conditions and with what effect. Therefore, the characteristics of communicators, their intentions, verbalization of communicative strategies and tactics, scope and perlocutionary effect are relevant for the analysis of language indicators functioning. Taking into account the communicative and situational aspects, the grammatical indicators of courtesy, which are based on the strategies of positive and negative politeness: morphological category of vocative and dative cases, category of personality, interstitial category of person, morphological verb categories of tense, method and type and syntactical categories of predicative denial and questioning, are distinguished. It is stated that politeness as a language category is characterized by national and cultural specificity, which is implemented not only by the formulas of language etiquette, but by strategies and tactics of influence, their verbalization, which exist in a particular communicative culture and which regulate interaction. It is emphasized that all verbal and non-verbal language units are aimed at achieving effective communication. The article describes of a successful communicative process management with the help of language indicators of the category of politeness, which characterizes it as a pragmatic strategy, aimed at influencing the intellectual, volition and emotional spheres of the addressee.

У статті здійснено аналіз увічливості як складної системи комунікативних стратегій, спрямованих на досягнення гармонійного, ефективного та безконфліктного спілкування, що є регулятором комунікативної поведінки інтерактантів. Ці стратегії визначають вибір засобів вербальної та невербальної комунікації. Унаслідок чітко окреслених методів і прийомів пізнання об’єкта з погляду теорії мовної комунікації та прагмалінгвістики зреалізовано спробу описати увічливість як мовну категорію на основі структури комунікативного акту. Звернено увагу на наукові розвідки, що слугують концептуальною базою для комплексного, ґрунтовного вивчення мовної маніфестації ввічливості й особливостей реалізації її стратегій. Автор доводить, що вживання вербальних засобів вираження ввічливості детерміноване прагматичними параметрами: хто говорить, кому, з якою метою, як саме, за яких умов та з яким ефектом? Тому релевантною для аналізу функціювання мовних індикаторів є характеристика комунікантів, їхніх інтенцій, вербалізація комунікативних стратегій і тактик, сфери вживання та перлокутивного ефекту. Беручи до уваги комунікативний та ситуативний аспекти, розрізняють граматичні показники вираження ввічливості, які засновані на стратегіях реалізації позитивної та негативної ввічливості: морфологічна категорія кличного та давального відмінків, категорія персональності, міжчастиномовна категорія особи, морфологічні дієслівні категорії часу, способу та виду, синтаксичні категорії предикативного заперечення та питальності. Автор констатує, що ввічливість як мовна категорія характеризується національно-культурною специфікою, яка реалізується не лише формулами мовного етикету, але стратегіями і тактиками впливу, їх вербалізацією, які є в конкретній комунікативній культурі та які регулюють взаємодію. Важливо, що всі вербальні та невербальні мовні одиниці спрямовані на досягнення ефективності спілкування. Можна говорити про керування успішним комунікативним процесом за допомогою мовних індикаторів категорії ввічливості, що характеризує її як прагматичну стратегію, маючи на меті вплив на інтелектуальну, вольову й емоційну сфери адресата.