Идиллическая картина мира в повести Н. В. Гоголя «Старосветские помещики» = Ідилічна картина світу в повісті М. В. Гоголя «Старосвітські поміщики»

Abstract

У статті розглядається ідилічна картина світу в повісті М. В. Гоголя «Старосвітські поміщики». Автор статті доводить, що «буколічне життя» старосвітських поміщиків пов'язане з ідилічним хронотопом, у якому структура простору й часу кільцеподібна: відбувається звуження простору від побутового до ідилічного, часу – від сьогодення – до минулого, тобто від зовнішнього світу – до старосвітського. При цьому зовнішній світ, розташований за межами маєтку Товстогубів, практично не деталізований; він відрізняється просторістю, невизначеністю і постає антитезою старосвітському життю, старосвітському світу. У статті особливо підкреслюється, що ідилічний простір у гоголівській повісті максимально заповнений рядом предметів, будинків, споруд, дерев, рослин, звуків, подій, видінь. Зазначається, що і зовнішній (простір маєтку), і внутрішній простір будинку зображені оповідачем із симпатією й ностальгією. У статті доводиться, що мотив гостинності й мотив їжі в гоголівській повісті є значимими компонентами ідилічного хронотопу. Також особливо підкреслюється, що роз'єднання люблячих старих, тобто надлам духовного, внутрішнього простору Афанасія Івановича відображається в деструкції фізичного простору, у руйнуванні насамперед меж, які колись відокремлювали два світи – частоколу й тину. Стверджується, що час старосвітських поміщиків – добрих, привітних і щиросердих – відходить у минуле. На останок відзначається, що таким чином Гоголь попрощався зі старою Україною у циклі «Миргород»: з одного боку, героїчним хронотопом «Тараса Бульби», з іншого боку, ідилічним хронотопом «Старосвітських поміщиків».