Датив як індикатор увічливості

Abstract

У статті розглядається давальний відмінок в освітленні вітчизняних і зарубіжних лінгвістів, а також розкривається проблема дативної індикації ввічливості в українській мові. Основну увагу приділено функціюванню дативної моделі ввічливого спрямованого звертання до адресата і його первинної комунікативно-прагматичної ролі учасника комунікації. Аналізується питання обумовленості вживання давального об'єкта в увічливих комунікативних актах. Пріоритетним в статті є аналіз інтенції мовця, суть якої зводиться до здійснення адресантом комунікативної дії таким чином, щоб ця дія не зашкодила «лику» адресата, дотримуючись конкретної мовної стратегії і тактики - мінімізувати вторгнення в «персональну сферу» адресата. Звертається увага на те, що давальний репрезентує ментальну сферу реципієнта, до якого спрямований «абстрактний об'єкт» із значенням волевиявлення і бажання. Автор аналізує комунікативно-прагматичну сутність давального відмінка у висловленні як бажання мовця здійснити щось з користю для адресата і з урахуванням його перцепції.