«Давидові псалми» Т. Шевченка та Л. Костенко в аспекті інтертекстуальності

Abstract

У статті розглянуто інтертекстуальність як специфіку художньої літератури ХIX – XXI століть, є своєрідним кодом спілкування автора з читачем, допомагає йому зрозуміти не лише себе, а й світ, у якому він живе. Інтертекст виявляється у творах літератури у вигляді цитування, алюзії, ремінісценції, пародіювання і наслідування чужих стильових властивостей. У науковій розвідці аналізуються особливості структури Книги Псалмів, що є однією із книг Старого Заповіту Біблії, розглядається проблема авторства пам’ятника світової культури. У статті аналізуються окремі вірші з циклу «Давидові псалми», який є в обох митців. Безумовно, у кожного з поетів простежується особливості інтерпретації біблійного тексту визначної літературної та культурної пам’ятки. У процесі аналізу було встановлено, що для творчості Т. Шевченка характерними є глибокі зв’язки з античною культурою, слов’янською міфологією, багатьма європейськими літературами. Цикл «Давидові псалми» сучасної української поетеси Ліни Костенко сповнений сучасних реалій, гострих соціальних конфліктів, що є особливістю творчої манери поетеси. Визначено як оригінальні особливості переспіву біблійного тексту кожним письменником, так і наявність спільних рис. З’ясовано, що у творах обох поетів, незважаючи на різницю у часі, мають місце метафізичні ідеї, у яких відображаються загальнолюдські морально-етичні принципи, протиставлення понять «добро – зло», «правда – неправда», «слава – хула», широко вживається церковнослов’янська лексика, є елементи самоаналізу. Твори Тараса Шевченка та Ліни Костенко сповнені глибоких переживань про сучасне їм буття, створюється своєрідний образ літературного героя, який є відображенням авторської позиції. Уведення в основний текст мотивів інтертекстуальності дозволяє створити неповторний ідіостиль обох митців на різних рівнях літературної рецепції.