«Ночь перед рождеством» Н.В. Гоголя: к проблеме художественного времени и художественного пространства = «Ніч перед різдвом» М. В. Гоголя: до проблеми художнього часу та художнього простору

Abstract

У статті розглядаються категорії художнього часу, художнього простору та хронотопу у їх взаємозв’язку із сюжетною основою та характерами повісті М. В. Гоголя «Ніч перед Різдвом». Особлива увага приділяється ключовим хронотопічним орієнтирам твору, які надають оповіді хронікально-побутового характеру – календарному та добовому часу ночі напередодні Різдва та конкретному географічному простору – Диканьці. Особливу роль у даному творі відіграє соціально-історичний хронотоп, який знайшов втілення в епізодах перебування козаків у царському палаці. Сакральний час передріздвяної ночі є передумовою розгортання фантастичного хронотопу. Досліджується «опобутовлення» фантастичного простору та його злиття із реальним простором у гоголівській повісті, в основі якого лежить карнавальне начало. Особливу функцію виконує мотив сну, «розділяючи» побутовий і фантастичний час і простір у творі. Автор статті аналізує «гру» нечисті (чорта та Пацюка) із простором – обмежені у часі просторові деформації, «розтягування» та «звуження» простору. Крім того, розглядаються паралельні простори, які використовуються автором для одночасного змалювання картин побутового життя та фантастичних випадків, які відбуваються в один і той же сюжетний час. Відзначаються особливості сприйняття простору героями твору та переміщення героїв повісті у просторі. У статті також досліджується просторова опозиція «верх-низ», а саме земний, побутовий простір людей та небесний простір, що належить духам та нечистій силі. Останній розглядається як фантастичний простір, про що свідчить його «завуальованість» – зображення через марево сріблястого туману. Автор статті також аналізує ще одну просторову опозицію – «свій-чужий» простір, який уособлюється в топосах Диканьки та Петербургу, та сакральний простір церкви, у якому в кінці повісті на Різдво зустрічаються усі герої твору. Просторові уявлення про рухоме та нерухоме знаходять своє втілення в образі пузатого Пацюка, так само як і біографічний час виступає у повісті мірилом руху. Доводиться, що художній час у повісті М. В. Гоголя – замкнений, адже має і абсолютний початок, і абсолютний кінець, тобто, завершення сюжету.