Досвід тематичного аналізу становлення і розвитку давньоєврейської метафізики в епоху осьового часу

Abstract

Осьовий час VI – III ст. до н. е. розглядається як велика ментальна революція, в ході якої відбувався непростий перехід від натуралістично-силової системи координат ціннісно-розумового простору культури до розумно-доброчесного. Після вавилонського полону почалося відновлення єврейської ментальності, яке здійснювалося за двома, тісно взаємопов’язаними між собою потоками релігійних пошуків, пануючого, ортодоксального і напівлегального, прихованого. Представники офіційного руху священики і книжники переважно вавилонської діаспори пропонували повернутися до всеосяжного Закону Мойсея, що, по суті, означало спробу повернення в архаїчне минуле. Основна інноваційна енергія староєврейського Духу збиралася в нелегальних і напівлегальних іудейських релігійних рухах, у яких містично-метафізичні уявлення набули найбільшого розвиток. Предметом нашого дослідження стали книги «Йова», «Премудрості Соломона», «Притчі Соломона» і «Премудрості Ісуса, сина Сираха», які є найбільш яскравими носіями перебудовного Духу осьового часу.Мета статті – простежити в них формування своєрідного типу метафізичного знання, а також показати, що невідомі іудейські праведники-мудреці стояли біля витоків найпотужнішої традиції в метафізиці – православної і суфійської версій метафізики Шляху.