Концепт "солодкість" у Григорія Сковороди: філософський аспект

Abstract

У статті здійснено аналіз філософського аспекту концепту "солодкість" у творчості Г.С. Сковороди. В результаті дослідження автор робить висновок про наявність у творчості Г.С. Сковороди цілої феноменології солодкості, котра знаходить символічне унаочнення у гомологічному поєднанні "Епікур Христос" й органічно поділяється на філософію солодкості, теологію солодкості та феноменологію містичного досвіду солодкості. Зосереджуючи свою увагу на досліджені філософії солодкості, автор доходить думки, що підставою для залучення й викоритання Г.С. Сковородою даного концепту стали, з одного боку, особистий екзистенціальний досвід, тоді як з іншого – обізнаність мислителя з ученням античних епікурейців, головним джерелом котрої стали для нього твори римських поетів – Квінта Горація Флакка та Публія Овідія Назона, а також твори Сенеки. Автор стверджує, що "солодкість" або "насолода" інтерпретуються Сковородою як мета будь-яких екзистенціальних прагнень людини, проте, саму насолоду він розуміє передусім як насолоду Істиною, практичним результатом чого є відкриття таємниці спорідненості (сродності), котре, у свою чергу, є запорукою людського щастя.

The paper deals with concept of ‘sweetness’ as it appears in Gregory Skovoroda’s works. The study results conclusion that there is a whole phenomenology of sweetness, which finds its symbolic representation in the homological junction ‘Epicurus Christ’, and can organically be divided into philosophy of sweetness, theology of sweetness, and phenomenology of the mystical experience of sweetness. Focusing on the study of the philosophy of sweetness, the author comes to conclusion that the foundation for Skovoroda’s use of this concept is, on the one hand, his personal existential experience, as on the other there are teachings of ancient Epicureans, the main source of which for Skovoroda were works of the Roman poets – Quintus Horatius Flaccus and Publius Ovidius Naso, as well as the works of Seneca. The author states that G.S. Skovoroda interprets ‘sweetness’ (or ‘delight’) as the ultimate end of every existential pursuit of every human being. However, the sweetness itself Skovoroda understands as the sweetness of Truth, practical outcome of which he sees in knowledge of the self, revealing the mystery of vocation (srodnost), as the latest, in its own turn, is the foundation of human happiness.