Міркування вголос як допоміжний метод контролю в навчанні письмового перекладу майбутніх філологів

Abstract

Публікацію присвячено проблемі організації ефективного й дієвого контролю в навчанні письмового перекладу майбутніх філологів в умовах вітчизняних закладів вищої освіти за рахунок його орієнтації на комплексне оцінювання процесу й продукту перекладацької діяльності студентів. Зокрема особливу увагу зосереджено на з’ясуванні потенціалу методу міркування вголос як додаткового способу контролю перебігу виконання студентами окремого перекладацького завдання й водночас цінного джерела інтерпретації якості отриманого тексту перекладу не лише з позицій характеру допущених перекладацьких помилок чи вдалих перекладацьких рішень як індикаторів недостатньої або навпаки належної сформованості відповідних перекладацьких навичок і вмінь, а й аналізу застосованих з цією метою стратегій і прийомів ідентифікації й розв’язання перекладацьких проблем, прийняття й оцінки студентами остаточних перекладацьких рішень. На думку автора, застосування цього методу контролю як допоміжного в навчанні майбутніх філологів письмового перекладу дозволяє не лише підвищити об’єктивність отриманих результатів й диференційну здатність кожного окремого тексту для перекладу як засобу рубіжного й підсумкового видів контролю, а й забезпечити надійний зворотній зв’язок стосовно процесу формування у студентів відповідних перекладацьких навичок і вмінь в межах поточного контролю, значно посилюючи при цьому його формувальний і розвивальний вплив, локально впорядковуючи та скеровуючи перебіг розв’язання перекладацького завдання, підвищуючи усвідомленість студентів необхідності в постійному аналізі й контролі власної перекладацької діяльності. На основі вивчення значної кількості праць у галузі психолінгвістики, когнітивної психології, теорії й практики перекладу та методики його викладання визначено переваги й недоліки методу міркування вголос як допоміжного засобу контролю, окреслено можливі шляхи його модифікації й адаптації до потреб навчального процесу у вітчизняних закладах вищої освіти, починаючи від застосування класичної невимушеної аудіо- чи відеофіксації вербалізації студентом власних перекладацьких дій, закінчуючи коментуванням структурованих і підготовлених викладачем заздалегідь питань і виокремлених проблем у процесі перекладу.